НАРИС УЧНЯ 9 КЛАСУ ДУКАЧ АНДРІЯНА КОНКУРС ІМ. Ю.К. ГОЛОБОРОДЬКА " ЗАЧАРОВАНІ ТАВРІЄЮ"
Чому я звуся Андрієм?
Андрію,
Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
- Мамо, а чому ти
мене назвала Андрієм?
- Це давня історія,
синку.
В народі є свято Андрія Первозванного. Хоч Андрій Первозванний
– християнський святий, але в народній традиції є такий звичай в цей день
вгадувати майбутню долю.
З давніх-давен у
ніч під «Андрія» дівчата ворожили,
хотіли дізнатися, чи вийде вона
заміж, а чи доведеться знову цілий рік дівувати.
- А як дівчата
ворожили? – поцікавився Андрійко.
- Різні способи
ворожіння були, синочку.
Дівчина хотіла знати не тільки, чи вийде
заміж, а й хотіла довідатися, чи буде в парі зі своїм судженим. Ось, пізно
ввечері, коли вже стемніє, набирає дівчина в пелену насіння коноплі, виходить
за хату, сіє його на снігу і приспівує:
Андрію, Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
Потім набирала
дівчина жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати; коли сніг розстане
– лічила насіння; якщо кожна зернина має пару – добре, якщо ні – поганий знак.
- А ще нам,
дівчатам, було цікаво: хто буде чоловік, якої вдачі? Щоб дізнатися про це,
ворожили по-іншому: - брали пшеницю, мисочку води і люстерко. Пшеницю сипали на
підлогу, мисочку з водою та люстерко теж на підлогу ставили. До хати вносили
півня і слідкували: якщо півень нап´ється води – чоловік буде п´яницею, клюне
пшениці – господарем, а як гляне в люстерко – паничем і ледарем.
- А мені, сину, ще
дуже хотілося дізнатися, як буде зватися мій чоловік. Для цього треба було
вийти на вулицю і запитати першого зустрічного чоловіка: «Дядьку, як Вас
звати»?
Почувши відповідь,
будеш знати ім´я свого майбутнього чоловіка.
- Мамо, твої
гадання справдилися?
- Так, синочку.
Ввечері, на «Андрія», коли сходилися всі разом – і хлопці, і дівчата, щоб
калету кусати, зустріла я свою долю.
- Матусю, а давай я
розкажу, яким було твоє ворожіння: - зерна коноплі були парними, півень клював
пшеницю, а першого зустрічного чоловіка звали Юрієм.
- Так, Андрійку.
Ось, тоді я і подумала, якщо народиться синочок – назву його Андрієм на честь
Андрія Первозванного, який напророчив мені мою долю.
- Жаль, що не
ворожать хлопці – зажурився Андрійко.
- Не журись, синку. У тебе неодмінно хорошею буде доля!
Ще багато про що
розпитував Андрійко у мами: про те, що таке Калета, з чого її роблять, як
веселилися хлопці та дівчата в цей день.
Він дізнався, що калета – це великий корж із білого борошна. Печуть його
дівчата – всі разом, скільки б їх не було – хоч десять чи двадцять; і дорослі ,
і малі. Кожна дівчина повинна взяти участь у готуванні калети. Місять тісто по
черзі, починаючи від найстаршої дівчини і кінчаючи наймолодшою. Тісто солодке,
з медом. Зверху оздоблюють калету сухими вишнями чи родзинками – щоб гарна та
смачна була. Печуть її у печі і запікають так, щоб вкусити важко було. А
посередині у калети – дірка. Дірку робили для того, щоб з калетою ігри грати.
Всувають в дірку червону стрічку і підвішують калету посередині хати на палиці;
підвішують високо, щоб парубки дістати не могли. А вкусити її ой, як хочеться!
Біля підвішаної
калети стояв вартовий – пан «Калетинський». Це зазвичай був найвеселіший,
найкумедніший парубок – «душа компанії». Він не пускав нікого до калети, поки
не обмаже сажею. Парубки змагалися з паном Калетинським у вправності та
жартівливості. А після гри, калету здіймали і ділили поміж учасниками дійства.
В першу чергу калету давали дівчатам, а потім парубкам. Кожен парубок для своєї
дівчини хотів найкращий та найсмачніший шматок дістати.
А після гри з
калетою сідали за стіл їсти вареники, які наліпили дівчата.
Андрій слухав
мамину розповідь і думав: «Як весело і цікаво раніше святкували народні свята,
добре, що мама не забула їх, добре, що я
про них запитав».
- Мамо, а довго ще
чекати до свята «Андрія»?
- Синку, свято Андрія
Первозванного кожного року припадає на одне число і місяць року – 13 грудня.
- Матусю, а ти спечеш
калету на «Андрія»? Хоч немає у нас в сім´ї дівчат, та ми з братом тобі в
усьому допоможемо.
Слухала мати сина,
і раділа, що звичаї, яких навчили її батьки, будуть жити далі. Адже в усіх
народів світу існує повір´я, що той хто забув звичаї своїх батьків, не шанує
свій народ та Батьківщину. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може
знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу.
- Спечемо,
Андрійку, калету, запросиШ своїх друзів: хлопців та дівчат, та й будемо калету
кусати, «Андрія» святкувати!- з радістю відповіла мама.
