Любов Олександра Довженка.

           Починаючи з 1951 року і майже до останніх днів свого життя Олександр Довженко не раз був у нас, на Херсонщині.

У його щоденнику, записках, листах тепло і часто згадається наш край і його трудівники, низка міст і сіл Херсонщини, зокрема Каховка, Нова Каховка, Херсон, Берислав, Асканія-Нова, Каланчак, Козацьке, Ключове, Британи, Мала Каховка, Покровське, Брилівка, Сиваш, Скадовськ, Генічеськ, Василівка, Любимівка, Олешки... Але найчастіше - Нова Каховка і Каховка.

Про одну із перших подорожей по південному краю 19.09.1951 р. він занотував: «Після трудного переїзду в один день Херсон-Каховка-Брилівка-Каланчак-Армянськ-Джанкой-Сиваш, в якому заночували у дорожнього майстра... ми прибули нарешті до Запоріжжя. Заїздили у Мелітополь... Що виніс я з подорожі Каховка-Асканія-Нова-Скадовськ-Херсон-Олешки-Раденськ-Брилівка-Джанкой-Мелітополь-Запоріжжя? Я зрозумів і яскраво відчув, що таке степ. Що таке многостолітній крик: «Води! Води!».
Так, я люблю Батьківщину, люблю народ свій, люблю палко і ніжно, як син може любити, як дитя, як поет і громадянин.

Я люблю Нову Каховку. Люблю Дніпро - велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо і широту у всьому. І стриманість в пейзажі і величавий спокій.
І ніде мені не хотілося би так жити, як тут, на чудесному рідному березі, ніде і ніколи я не пройнявся так любов'ю до людей, як тут. Каховка, де колись, у минулому столітті, батракував ще молодий мій батько, стала Батьківщиною мого серця, вітчизною найдорожчих моїх почуттів».

Довженко місяцями жив з дніпробудівцями. На будівництві греблі й на заплавах Дніпра, в каменоломнях і на будовах нового міста - всюди можна було бачити його зібраного, дбайливого, доскіпливого. Згодом будівельники так звикли до нього, так його полюбили, що, коли він довго не з'являвся, запитували: «А де це наш Довженко?».
- Справді, він тут був наш, свій. Щодня ранком виходив, ніби на свою дільницю справжній виконроб, - згадував Сергій Андріанов, начальник будівництва Каховської ГЕС.

«Я дивлюсь на сіро-синій Дніпро. Слухаю плескіт хвиль. Нічого дорожчого у світів немає для мене. Я не хочу вже і нізащо не розлучуся з моєю рікою. Якщо судилось мені зробити ще щось красиве і велике в житті, то тільки на її берегах ласкавих і чистих. Ніколи ще я не був таким, ніколи так не відчував життя, і не був переповнений любов'ю до свого народу, і не почував такого безмежного радісного зв'язку з ним. Кому я мушу дякувати? Долі свої щасливій. І я мушу привітати і її молитися що дня...

Річко моя. Життя моє, де ж я так і чому заморився, чого так пізно прийшов до твого берега, теплого і чистого? На твої ясні води, на урочисті зорі, що дивляться в тебе з неба? Люблю я воду твою ласкаву, животворящу. І береги твої чисті, і всіх людей простих, що трудяться, живучи на твоїх берегах. Кланяюсь за ласку, за багатство, що дала ти моєму серцю, за те, що, дивлячись на тебе, роблюсь я добрим, людяним і щасливим, що можу любити тебе все життя, річко моя, душа мого народу.

Я славлю життя людей, що діють навколо мене, і своє життя. Я славлю його і благословлю... Дуже часто, майже щодня, я почуваю в собі наплив такої високої радості, якої я ні разу ніде не відчував за довгі роки. І ніде мій душевний стан не підносився до таких вершин, до великої чистоти і добра, як тут, у Каховці. Я полюбив людей більш за все на світі, і вони нагороджують мене своїми багатствами. Я ніби помолодів душею, побагатшав і став людяним і чистим. Я нікуди не хочу їхати, находжу безліч щастя й насолоди від зустрічей з простими, звичайними будівниками комунізму. Я бачу прояви краси духу мого народу, серце моє переповнене хвалою.
Мені потрібні зустрічі з народом, з моїми людьми, аби помножити себе, свої думки і почуття, братаючись думками й почуттями з іншими.

Якщо мене спитають звідки ви? Я відповім: «З Нової Каховки». Я полюбив усе, що навколо мене... Я часто думаю, чому мені тут так добре? Тому, що живу серед народу...
Майже щодня я почував у собі наплив такої радості, якої я ні разу ніде не відчував за довгі роки. І ніде мій душевний стан не підносився до таких вершин, до великої чистоти і добра, як тут, у Каховці. Я полюбив людей більш за все на світі. І вони нагороджують мене своїми багатствами. Я ніби помолодів душею, побагатшав і став людяним і чистим».

«Я не раз згадував усе і зрозумів остаточно, що чарівність Нової Каховки - це справа. А. і Д. це вони ризикнули, не підкорюватись комусь і зробили собі пам'ятник і радість народу. Нова Каховка - щасливе місто у ньому все нове, усе виросло на чистому плодючому піскові-винограднику, біля великої і чистої ріки і зроблено з любов'ю чистими руками степової молоді. Усі люблять це місце, як це радісно.

Як жаль мені покидати рідні береги і хоч знаю, що скоро повернусь сюди, бо не зможу вже ні творити, ні жити без нього, то й не хочеться мені розлучатися з ним, з античним пленером із людьми, яких я любив, які принесли мені так багато великих думок, переживань, які будили мою фантазію. Не хочеться покидати красивих у роботі людей... Коли б, я не був кінопрацівником, коли б, приміром, був письменник чи поет, я ні за що не покинув би свого берега.