Херсон – це Україна, ч.4 // Машина часу

Як у нас у Зміївці.

       Сьогодні у с. Зміївці до Дня сільського працівника відбулися перші змагання серед трактористів на краще водіння міні - тракторів. Участь у змаганнях прийняли - Радик Михайло, Лінинський Микола, Пацкань Олександр, Гавриляк Василь та Смільницький Станіслав. Хлопці показали майстер - клас водіння трактора. Кращим став Смільницький Станіслав. Ввечері на святковому концерті відбудеться церемонія нагородження учасників.
 А переможця чекає приз від головного спонсора змагань - сільського голови Козак О.Р. Організатори заходу також вдячні приватному підприємцю Єрмоленко Л.С. за наданий власний трактор для проведення змагань.

  «Дім, в якому живе казка».

 «Ніякі скарби світу

Вам не замінять книги, діти!

Лиш книга – то є справжній скарб,

Який навчить вас в світі жити!»

   Безмежна сила книги. Без неї людина сліпа, адже з дитячих літ книжка допомагає зрозуміти світ, що нас оточує, вона розповідає нам про історію рідного краю, звичаї, традиції… Книга – мудрий друг і порадник, вона, не вміючи говорити, розповідає нам про пригоди і подорожі, про чудеса, про навколишній світ.

 З нагоди Всеукраїнського дня бібліотек вихованці Зміївського ДНЗ №1 з привітаннями та подарунком відвідали сільську бібліотеку. Маленьким майбутнім читачам була проведена «Мандрівка Книжковим містом». Бібліотекар розповіла дітям про історію виникнення бібліотеки та книги, правила поводження у читальному залі та користування книгами. Діти весело і цікаво розповідали про свої перші улюблені книжечки та казкових героїв. Свято завершилось солодким пригощанням.

   Доречно сказати, що в рамках співпраці бібліотеки та дошкільного закладу наші наймолодші читачі разом з вихователями є активними учасниками акцій, заходів та конкурсів бібліотеки. Так, за участь у проекті « Поети Херсонщини. Читаємо разом» вихованці Зміївського ДНЗ №1 були нагороджені дипломом Херсонської обласної наукової бібліотеки ім. О. Гончара у номінації 

« Наймолодший учасник проекту» та отримали подарунок.

   Чим раніше книга увійде у світ дитини, тим раніше, збагатить його, зробить цікавим, повним незвичайних відкриттів і нових знань. Саме це є спільною метою в роботі вихователя та бібліотекаря – навчити дитину любити книгу, тягнутися до неї, чекати свята  від спілкування з нею, а також дати зрозуміти, що бібліотека - це заклад, де можна змістовно та цікаво провести свій вільний час.

БАБИЙ ЯР - ПОМНИМ И ЧТИМ....

Бабин яр – урочище в Шевченківському районі, один з найбільших київських ярів. Назва відома з XV ст., відколи у 1401 р. його власниця шинкарка (баба) продала цю землю Домініканському монастирю.

У 1941-1943 роках Бабин яр став місцем масових страт і поховань, величезною братською могилою. Лише за 2 дні, 29 та 30 вересня 1941 року було знищено більше 30 тисяч євреїв. Усього за роки нацистської окупації Києва, за різними джерелами, загинуло понад 100 000 людей різних національностей: євреїв, українців, росіян, циган. Вбивали євреїв, заручників, комуністів, військовополонених, підпільників, партизанів, українських націоналістів, психічно хворих з лікарні ім. Павлова. Загибель тисяч нічому не винних людей, тільки тому, що вони належать до тої чи іншої нації, стало візитною карткою нацизму.

Після Другої світової війни Бабин яр став символом людської трагедії, страждань мирного населення під час війни.70-річчя трагедії Бабиного яру є нагодою не тільки згадати жертв війни та Голокосту, але й вшанувати героїв опору нацизму, Праведників світу.

З нагоди 75 річниці з початку (1941) масових розстрілів у Бабиному Яру у бібліотеці відбулась година пам'яті " Без Строку давності". Користувачі бібліотеки мали можливість переглянути стрічку минулої трагедії.

Список літератури по темі " Трагедія Бабиного Яру":

ХЕРСОН "ОБЛАСНИЙ ФЕСТИВАЛЬ БIБЛIОТЕЧНА ПАЛIТРА" ХЕРСОНЩИНИ 24 ВЕРЕСНЯ 20...

« З Україною у серці»

Заходи до 25 річниці з Дня Незалежності України:   

    Напередодні Дня незалежності України в сільській бібліотеці відбувся бібліомікс «Від проголошення Незалежності до нової України.».

    Мета заходу: зацікавити історією свого народу та країни; виховувати почуття національної гідності, гордості за свою Батьківщину, поваги до культурних цінностей, літературної спадщини та історії власного народу. В ході інформаційної довідки бібліотекаря юні відвідувачі  ніби пройшли нелегким шляхом становлення невід’ємних атрибутів нашої держави, що символізують її суверенітет від зародження до сучасності. Але  справжній патріот в першу чергу має знати про свою країну якнайбільше, щоб плекати почуття гордості і пишатися своєю ненькою. Тож закріпити цікаво та весело історичну довідку допомогли « Ігри патріотів» та вікторина « В моєму серці Україна». Під час проведення вікторини якраз і перевірили юних патріотів на знання історії, географії, біографії відомих людей, літератури.

   

                      

       23 серпня відбулося урочисте підняття Державного Прапора України та урочистий мітинг  

«Кольори, що нас єднають».  На заходах були присутні діти, педагоги, громадськість села. Разом з малятами з ДНЗ №1 бібліотекарю було надано почесне право підняти Прапор нашої держави.

                           

    Ввечері громада села мала можливість відпочити та прослухати  літературно – музичну композицію "З Україною в серці" . Організатори заходу культармійці БК№2 ( директор Моцьо Р. С.) та БК №1.

                

Разом ми єдині.

       День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу — день пам'яті в Україні, що відзначається щорічно 18 травня, у річницю депортації кримськотатарського народу 1944 року. Започаткований 12 листопада 2015 року постановою Верховної Ради України. Тією ж постановою ВР депортація з Криму кримських татар визнана геноцидом кримськотатарського народу.    

  До уваги читачів  в сільській бібліотеці було оформлено фотосушку " Крим - це Україна" та запропоновано  переглянути  WEB-ресурси «Депортація – як це було?»

                       За іменем народу Українкою  вона себе нарекла.

                                       Є люди, як свічки, - згорають і відходять в небуття.

                                      Є люди, як зірки, - горять  і світять все життя.

     Будь-яка людина щодня пише свою сторінку життя. Важливо, щоб вона була написана добрими ділами, щирими почуттями, впевненими кроками до омріяної мети. Написана прекрасними чорнилами ця «книга» житиме в душах людей.
Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем живе в душі нашого народу людина, ім’я якої – Леся Українка. Життя Лесі – великий приклад мужності і незламності, непохитності попри тяжку хворобу, яка спіткала її.

     З нагоди 145 річниці з дня народження Лесі Українки Зміївськими бібліотекарями  Лозинською А.С. та Кнутас О.А. була проведена година теплого спілкування з людьми похилого віку Зміївського стаціонарного  відділення для постійного проживання. До речі сказати, щоДруллє Т.С.,  Івлєва Н. М., Красікова Р.М., Сорокіна М. В. є читачами сільської бібліотеки. Книги для читання їм приносять волонтери бібліотеки та бібліотекарі.  Найстаршій читачці  Івлєвій Н.М. – 88 років. Гортаючи сторінки життя видатної доньки України, бібліотекарі показали, що сила людини в її вірі та надії. Розповідь про Лесю перепліталася зі спогадами з власного життя мешканців стаціонару.

  

Ім’я Лесі Українки в українській літературі завжди стоїть поруч з такими титанами духу як Т. Шевченко та І. Франко. Хвороба може здолати людину, але слово, яке запалює серця живе вічно.

НАРИС УЧНЯ 9 КЛАСУ ДУКАЧ АНДРІЯ
 НА КОНКУРС ІМ. Ю.К. ГОЛОБОРОДЬКА " ЗАЧАРОВАНІ ТАВРІЄЮ"

                               Чому я звуся Андрієм?                                             

                                                                             Андрію, Андрію,

                                                                              Конопельку сію,

                                                                              Спідницею волочу,

                                                                              Заміж вийти хочу.

- Мамо, а чому ти мене назвала Андрієм?

- Це давня історія, синку.

  В народі є свято  Андрія Первозванного. Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції є такий звичай в цей день вгадувати майбутню долю.

З давніх-давен у ніч під «Андрія» дівчата ворожили,  хотіли дізнатися,  чи вийде вона заміж, а чи доведеться знову цілий рік дівувати.

- А як дівчата ворожили? – поцікавився Андрійко.

- Різні способи ворожіння були, синочку.

  Дівчина хотіла знати не тільки, чи вийде заміж, а й хотіла довідатися, чи буде в парі зі своїм судженим. Ось, пізно ввечері, коли вже стемніє, набирає дівчина в пелену насіння коноплі, виходить за хату, сіє його на снігу і приспівує:

                  Андрію, Андрію,

                  Конопельку сію,

                  Спідницею волочу,

                  Заміж вийти хочу.

Потім набирала дівчина жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати; коли сніг розстане – лічила насіння; якщо кожна зернина має пару – добре, якщо ні – поганий знак.

- А ще нам, дівчатам, було цікаво: хто буде чоловік, якої вдачі? Щоб дізнатися про це, ворожили по-іншому: - брали пшеницю, мисочку води і люстерко. Пшеницю сипали на підлогу, мисочку з водою та люстерко теж на підлогу ставили. До хати вносили півня і слідкували: якщо півень нап´ється води – чоловік буде п´яницею, клюне пшениці – господарем, а як гляне в люстерко – паничем і ледарем.

- А мені, сину, ще дуже хотілося дізнатися, як буде зватися мій чоловік. Для цього треба було вийти на вулицю і запитати першого зустрічного чоловіка: «Дядьку, як Вас звати»?

Почувши відповідь, будеш знати ім´я свого майбутнього чоловіка.

- Мамо, твої гадання справдилися?

- Так, синочку. Ввечері, на «Андрія», коли сходилися всі разом – і хлопці, і дівчата, щоб калету кусати, зустріла я свою долю.

- Матусю, а давай я розкажу, яким було твоє ворожіння: - зерна коноплі були парними, півень клював пшеницю, а першого зустрічного чоловіка звали Юрієм.

- Так, Андрійку. Ось, тоді я і подумала, якщо народиться синочок – назву його Андрієм на честь Андрія Первозванного, який напророчив мені мою долю.

- Жаль, що не ворожать хлопці – зажурився Андрійко.

- Не журись, синку. У тебе неодмінно хорошею буде доля!

Ще багато про що розпитував Андрійко у мами: про те, що таке Калета, з чого її роблять, як веселилися хлопці та дівчата в цей день.  Він дізнався, що калета – це великий корж із білого борошна. Печуть його дівчата – всі разом, скільки б їх не було – хоч десять чи двадцять; і дорослі , і малі. Кожна дівчина повинна взяти участь у готуванні калети. Місять тісто по черзі, починаючи від найстаршої дівчини і кінчаючи наймолодшою. Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють калету сухими вишнями чи родзинками – щоб гарна та смачна була. Печуть її у печі і запікають так, щоб вкусити важко було. А посередині у калети – дірка. Дірку робили для того, щоб з калетою ігри грати. Всувають в дірку червону стрічку і підвішують калету посередині хати на палиці; підвішують високо, щоб парубки дістати не могли. А вкусити її ой, як хочеться!

Біля підвішаної калети стояв вартовий – пан «Калетинський». Це зазвичай був найвеселіший, найкумедніший парубок – «душа компанії». Він не пускав нікого до калети, поки не обмаже сажею. Парубки змагалися з паном Калетинським у вправності та жартівливості. А після гри, калету здіймали і ділили поміж учасниками дійства. В першу чергу калету давали дівчатам, а потім парубкам. Кожен парубок для своєї дівчини хотів найкращий та найсмачніший шматок дістати.

А після гри з калетою сідали за стіл їсти вареники, які наліпили дівчата.

Андрій слухав мамину розповідь і думав: «Як весело і цікаво раніше святкували народні свята, добре, що мама не забула їх, добре, що я  про них запитав».

- Мамо, а довго ще чекати до свята «Андрія»?

- Синку, свято Андрія Первозванного кожного року припадає на одне число і місяць року – 13 грудня.

- Матусю, а ти спечеш калету на «Андрія»? Хоч немає у нас в сім´ї дівчат, та ми з братом тобі в усьому допоможемо.

Слухала мати сина, і раділа, що звичаї, яких навчили її батьки, будуть жити далі. Адже в усіх народів світу існує повір´я, що той хто забув звичаї своїх батьків, не шанує свій народ та Батьківщину. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу.

- Спечемо, Андрійку, калету, запросиШ своїх друзів: хлопців та дівчат, та й будемо калету кусати, «Андрія» святкувати!- з радістю відповіла мама.

 

 

 

 

 

 

 

«Моя країна – Україна, моя мова – материнська.»

  
  

                                 (День рідної мови)
З нагоди Міжнародного дня рідної мови, який ми святкуємо 21 лютого , бібліотека провела для учнів Зміївської ЗОШ  I –III ст. бібліомікс «Моя країна – Україна, моя мова – материнська.»  Бібліотекар розповіла дітям історію свята, мовні традиції, що своїм корінням сягають у далекі часи та про складну долю української мови на шляху свого розвитку. Дітям були запропоновані конкурси та вікторина « Якою мовою співають солов’ї» на знання українських народних прислів’їв, приказок, загадок та скоромовок, бібліотекар провела  огляд нових надходжень «Зустріч з новими книгами».
На завершені заходу всі присутні мали змогу «посмакувати» літературним пирогом

« Книги – ювіляри 2016».